Закінчила роботу Етнографічна виставка

 10 вересня у Художній галереї імені Г. Семирадського закінчила роботу Етнографічна виставка, приурочена до Дня Незалежності України і Дня міста Харкова « … Сорочку мати вишила мені … червоними і чорними нитками …».

 Національна ідентичність будь-якого етносу має своє зовнішнє вираження. Для українського народу одним із символів вітчизняної культурної спадщини стала вишита сорочка. Українці, де б не проживали, завжди відносяться до вишиванки як до святині. Недарма наші предки називали її «копією», «другою душею». Вона була основою будь-якого вбрання: святкового і буденного, чоловічого і жіночого, для дітей і людей похилого віку. Крій сорочки був досить зручний функціонально, тобто підходив великим і малим, кремезним чи струнким, не заважав виконанню робіт, відпочинку, святкуванню. А як багато прислів’їв, прикмет, легенд пов’язано саме з цією важливою складовою одягу!

 Останнім часом українські вишиті сорочки впевнено оселилися на подіумах відомих дизайнерів, у нашому повсякденному житті, інакше кажучи, вишиванка перестала бути лише музейним експонатом.

 В експозиції, крім вишиванок із власного зібрання Відділу етнографії Центра краєзнавства імені академіка П. Т. Тронька, були використані й сорочки, що зберігаються у колекції Музею культури та побуту Слобожанщини гімназії № 172 м. Харкова.

 Радує, що традиція попередньої етновиставки знайшла продовження на цьому заході: відвідувачі мали змогу ознайомитись із вишитими сорочками, які зберігаються вдома у харків’ян як реліквія, як пам’ять про рідних, як символ нашої національної культури (родини О. І. Вовк, В. П. Коваленко, О. Г. Павлової, М. В. Проценка, І. І. Рожнової, О. В. Яковиної).

 Історія вишиванки вбирає в себе властиві прикмети даної місцевості, які виділяються своєрідною технікою виконання, притаманною гамою кольорів й унікальними візерунками. Звичайно, що серед експонатів переважали вишиті сорочки Харківщини. Відвідувачі мали змогу порівняти їх та знайти спільні риси з полтавськими, сумськими, івано-франківськими та білгородськими вишиванками.

 Кожний, незалежно від віку, місця роботи (навчання), проживання мав змогу поринути у дивовижний світ української традиційної вишитої сорочки, серцем і душею відчути всю його глибину, розмаїття, знайти тут щось своє, особисте і протягти незриму ниточку між минулим та сьогоденням. … Про це свідчать Ваші слова подяки у Книзі відгуків. Як приємно було бачити, коли на виставку приходили сім‘ями, коли виникали дискусії між майстринями стосовно техніки вишивки або сюжету, що відображав певний період життя сім‘ї, роду, коли з подивом роздивлялися ті сторони виробів, що призначались «для бога» і не знаходили навіть непомітного вузлика, коли під впливом побаченого у декого виникало бажання опанувати саме це рукомесло. Недарма 10 листопада відмічають міжнародний День вишивальниці, який святкували ще наші пращури (день святої Параскеви, покровительки рукоділля, «бабиної святої»).

 Досить вдалим було поєднання на виставці етнографічної класики з сучасним українським етноживописом, представленим окремими роботами заслуженого художника України, нашого славетного земляка М. І. Попова. За визначенням А. Корнєва (ПроАРТ), « … обидва компонента виявилися дуже органічними, не витісняючи, а гармонійно доповнюючи один одного, створюючи «космос» українського села».

 Яскравим завершенням роботи виставки стали виступи відомих харківських бандуристів Людмили Авдимирець і Назара Божинського.

 Безумовно, що чергова етнографічна виставка внесла свою вагому часточку у формування, насамперед, у нашої молоді почуття більш відповідального і вдумливого ставлення до символіки взагалі та її використання, сприяла ще більш шанобливому відношенню до вітчизняної культури, що надзвичайно важливо у теперішні складні часи.

 Я безмежно вдячна Всім, хто допомагав мені у підготовці цього заходу, його проведенні, забезпечував налагоджену роботу.

 Мої щирі слова подяки й тим, хто під час роботи виставки поповнив наш вВдділ етнографії новими дарчими надходженнями: Н. В. Івановій, директору ЄрміловЦентру, Л. В. Масловій, директору Художньої галереї, Н. В. Дьяковій, В. П. Коваленко, наук. співр. фізфаку, C. Г. Кудряшовій, О. В. Яковіній, і тим, хто ще визначається з дарунком.

 Користуючись нагодою, велике Спасибі Всім відвідувачам за такі теплі, щирі слова на мою адресу як вченого-етнолога, як куратора виставки. Тим самим справджуються слова нашого відомого співвітчизника, одного із засновників та дійсного члена Української Академії наук М. Ф. Біляшівського «… не може загинути, не може не відродитись те, що так міцно злилося з характером, з душею народу, аби тільки взялося до цього діла більше рук, що своєю працею підперли б, поширили й зміцнили те, що становить нашу гордість».

 З повагою,               Г. М. Шпорт, канд. іст. наук, начальник Відділу етнографії Центра краєзнавства імені академіка П. Т. Тронька

 До зустрічі на нашій наступній Етнографічній виставці!