Каразинский университет – академической науке (ко Дню науки в Украине)

Присуджується за видатні наукові роботи в галузі біохімії та молекулярної біології

Рік заснування – 1973

Палладін О. В. (1885–1972) – біохімік. Засновник української школи біохіміків. Деякий час викладав у Харківському університеті. З 1925 р. до 1970 р. очолював Український біохімічний інститут (тепер Інститут біохімії імені О. В. Палладіна НАН України). Академік Української та Білоруської АН, АН СРСР, АМН СРСР. Протягом 1946–1962 – президент АН УРСР. Лауреат Ленінської премії. Заслужений діяч науки України. Герой Соціалістичної Праці.

Присуджується за видатні роботи в галузі ядерної фізики

Рік заснування – 1974

Синельников К. Д. (1901–1966) – фізик-ядерник. З 1930 р. працював в Українському фізико-технічному інституті в Харкові, у 1944–1965 рр. був його директором. З 1936 р. – професор Харківського університету. Під керівництвом К. Д. Синельникова у 1932 р. в Харкові вперше у СРСР було здійснене розщеплення атомного ядра. Академік АН УРСР. Заслужений діяч науки УРСР.

Присуджується за видатні роботи в галузі фізики планет, зірок і галактик

Рік заснування – 1987

Барабашов М. П. (1894–1971) – астроном. У 1919 р. закінчив Харківський університет. З 1930 р. і до кінця життя був директором Астрономічної обсерваторії Харківського університету, а з 1933 р. одночасно завідував кафедрою астрономії. У 1943–1945 рр. – ректор Харківського університету. Академік АН УРСР. Голова Астрономічної ради АН УРСР. Заслужений діяч науки УРСР. Герой Соціалістичної праці.

Присуджується за видатні наукові роботи в галузі органічної хімії, хімії високомолекулярних сполук та хімічної технології

Рік заснування – 1987

Кіпріанов А. І. (1896–1972) – хімік. У 1919 р. закінчив Харківський університет. У 1938–1941 рр. обіймав посаду директора Інституту хімії при Харківському університеті. З 1945 р. до 1960 р. – директор Інституту органічної хімії АН УРСР. Академік АН УРСР, віце-президент АН УРСР (1946–1948). Лауреат Державної премії СРСР. Заслужений діяч науки України .

Присуджується за видатні наукові роботи в галузі фізичного матеріалознавства

Рік заснування – 1987

Францевич І. М. (1905–1985) – фізико-хімік та металознавець. У 1929 р. одночасно закінчив хімічний та фізико-математичний факультети ХІНО. З 1934 р. – професор Харківського університету. У 1955 р. організував Інститут металокераміки та спеціальних сплавів АН УРСР. Академік АН УРСР. Лауреат Державної премії СРСР, Державної премії УРСР, премій АН СРСР ім. П. Т. Соболевського та М. С. Курнакова, премії Ради Міністрів СРСР. Герой Соціалістичної Праці.

Присуджується за видатні наукові роботи в галузі історії та історичного джерелознавства

Рік заснування – 1992

Костомаров М. І. (1817–1885) – історик, етнограф, письменник. У 1833–1837 рр. навчався на словесному відділенні Харківського університету. У 1859–1862 рр. – професор Петербурзького університету. З 1876 р. – член-кореспондент Петербурзької АН. Один з організаторів Кирило-Мефодіївського товариства. Основоположник народницького напряму в українській історіографії.

Присуджується за видатні наукові роботи в галузі економіки

Рік заснування – 1992

Туган-Барановський М. І. (1865 – 1919) – економіст, історик, державний діяч. У 1888 р. закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету та екстерном склав іспити на юридичному факультеті (економічне відділення). Працював у департаменті торгівлі й мануфактур міністерства фінансів. У 1919 р. був радником з економічних питань Української Директорії. Брав активну участь у створенні Української АН.

Присуджується за видатні роботи в галузі мікробіології, імунології та геронтології

Рік заснування – 1992

Мечников І. І. (1845–1916) – фізіолог, ембріолог. Закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Харківського університету (1864). Лауреат Нобелівської премії в галузі фізіології та медицини (1901). Почесний член багатьох академій наук, наукових товариств та інститутів. Його ім’ям названо Одеський національний університет. Почесний доктор Харківського університету (1916).

Присуджується за видатні роботи в галузі фізики і техніки низьких температур

Рік заснування – 1997

Вєркін Б. І. (1919–1990) – фізик. У 1940 р. закінчив Харківський університет, згодом працював професором цього ж університету. Засновник і перший директор (з 1960), почесний директор (з 1988) Харківського Фізико-технічного інституту низьких температур АН УРСР, який нині носить його ім’я. Академік АН УРСР. Лауреат Державної премії УРСР та СРСР.

Присуджується за видатні наукові роботи в галузі математики та математичних проблем механіки

Рік заснування – 1997

Остроградський М. В. (1801–1862) – математик. З 1816 р. навчався на фізико-математичному факультеті Харківського університету. Один з провідних математиків світу середини ХІХ ст. Зробив значний внесок у розвиток математичного аналізу, математичної фізики, аналітичної та небесної механіки тощо. Був обраний почесним доктором Віденського та Гельсінгфорського університетів, членом-кореспондентом Петербурзької, Туринської, Римської, Паризької, Американської АН. Почесний член Харківського університету (1859).

Присуджується за видатні наукові роботи в галузі мовознавства, філософії, мови та народної творчості

Рік заснування – 1997

Потебня О. О. (1835–1891) – мовознавець, фольклорист. Навчався на юридичному та історико-філологічному факультетах Харківського університету. З 1861 р. викладав в університеті. Один із засновників і голова Харківського історико-філологічного товариства. Основоположник психологічного напряму в слов’янському мовознавстві. Автор праць із загального мовознавства, етимології, діалектології, теорії словесності, фольклору, етнографії тощо. Член-кореспондент Петербурзької АН (1875), член багатьох (у т. ч. закордонних) наукових товариств.

Присуджується за видатні роботи у галузі експериментальної фізики

Рік заснування – 2001

Шубников Л. В. (1901–1945) – фізик. Працював у Нідерландах в лабораторії низьких температур, де разом з її керівником, професором В. де Хаазом, став співавтором відкриття ефекту Шубникова–Хааза. У 1930 повернувся до СРСР, відкрив першу в країні кріогенну лабораторію у Харкові. У 1934–1937 рр. був професором Харківського університету. Брав участь у доведенні ідеального діамагнетизму надпровідників (1934), винаході другого ряду надпровідників (1935) тощо.

Присуджується за видатні роботи в галузі радіофізики і радіоастрономії

Рік заснування – 2007

Брауде С. Я. (1911–2003) – радіофізик. Закінчив Харківський фізико-хіміко-математичний інститут (1932). У 1932–1941 рр. працював у Харківському університеті. У 1955–1980 рр. – заступник директора Інституту радіофізики і електроніки АН УРСР. Академік АН УРСР. Лауреат Державної премії СРСР (1952) та двох Державних премій України. У 1983 р. удостоєний Золотої медалі АН СРСР ім. О. С. Попова.

Присуджується за видатні роботи у галузі теорії ядра та фізики високих енергій

Рік заснування – 2007

Волков Д. В. (1925–1996) – фізик-теоретик. Закінчив фізико-математичний факультет (1952), аспірантуру (1956) Харківського університету. З 1956 р. працював у Харківському фізико-технічному інституті. Доктор фізико-математичних наук, професор. Академік АН УРСР. Заслужений діяч науки УРСР. Лауреат міжнародної премії ім. В. Тіррінга (посмертно).

Присуджується за видатні наукові роботи в галузі ядерної енергетики

Рік заснування – 2007

Лейпунський О. І. (1903–1972) – фізик. З 1933 р. був директором Українського фізико-технічного інституту в Харкові. За сумісництвом викладав у Харківському університеті. Брав участь у першому в СРСР успішному експерименті з розщеплення ядра атома літію. Директор Інституту фізики АН УРСР (1944–1950). З 1950 р. – науковий керівник створення в СРСР ядерних реакторів на швидких нейтронах. Академік АН УРСР. Герой Соціалістичної Праці.

Присуджується за видатні наукові роботи в галузі геометрії і топології

Рік заснування – 2007

Погорєлов О. В. (1919–2002) – математик. З 1937 р. навчався у Харківському університеті, з 1947 р. викладав у цьому ж університеті. З 1978 р. – голова Харківського наукового центру АН УРСР. Лауреат Державної премії СРСР, Міжнародної премії ім. М. Лобачевського, Ленінської премії, Державної премії України, премії ім. М. М. Крилова. Академік АН УРСР та АН СРСР. Почесний доктор Харківського університету (2000), почесний громадянин Харкова (2001).

Присуджується за видатні наукові роботи в галузі мистецтвознавства і культурології

Рік заснування – 2007

Шміт Ф. І. (1877–1937) – історик мистецтва. Восени 1912 р. очолив кафедру теорії та історії мистецтв історико-філологічного факультету Харківського університету (до 1920 р.). У 1921–1924 рр. – голова Археологічної комісії та Археологічного комітету АН УРСР, директор Київського археологічного інституту. Академік АН УРСР.

Присуджується за видатні наукові роботи в галузі фізіології, біофізики і нейрофізіології

Рік заснування – 2012

Костюк П. Г. (1924–2010) – нейрофізіолог, біофізик. У 1942–1943 рр. навчався на біологічному факультеті Об’єднаного українського державного університету у м. Кзил-Орда. Директор Інституту фізіології імені О. О. Богомольця НАН України. У 1993–1998 рр. – віце-президент НАН України. Заслужений діяч науки і техніки України. Академік НАН України, АМН України, РАН. Лауреат двох Державних премій України в галузі науки і техніки. Герой Соціалістичної праці. Герой України. Нагороджений Золотою медаллю імені В. І. Вернадського НАН України.